Давня українська література – надзвичайно складна система стилів, жанрів, тем та ідей. Нині цілком очевидно, що осягнути характер і суть літературної генези можна лише шляхом детального аналізу важливих культуротворчих чинників кожної історичної епохи. За таких обставин значний інтерес викликає художнє надбання XV–XVIII ст., яскравим виразником духовного контексту доби в якому є забезпечена глибоким історичним корінням полімовність. Саме на цей час в Україні припадає створення основного масиву новолатинської літератури (термін європейського літературознавства, який охоплює твори різних жанрів, написані латинською мовою, починаючи з епохи Відродження). Літературна латиномовна спадщина європейських народів, попри низку спільних ознак, володіє виразними національними рисами. Тісна взаємодія із польсько-литовськими складовими західного світу в коді літератур результувала вироблення українськими митцями прийнятного способу духовно-культурного синтезу власної та перейнятої традицій.